Протягом майже двох десятиліть Сполучені Штати (і Канада) стикаються з безпрецедентною кризою в галузі охорони здоров’я. Масове призначення аналгетиків-опіоїдів, насамперед оксикодону, під тиском агресивного маркетингу фармацевтичних компаній призвело до різкого та постійного зростання смертності від передозування.
Число таких випадків зростає з року в рік (60 000 у 2016 році), і заходи, що вживаються органами охорони здоров’я (обмеження рецептів, широке поширення наборів налоксону і т. д.), мабуть, поки що не здатні переламати цю тенденцію. Вперше за десятиліття тривалість життя у Сполучених Штатах знизилася через підвищену смертність від передозування опіоїдів.
Якщо є докази, що підтверджують високу здатність трансмукозальних фентанілів викликати звикання з швидкою та жорстокою кінетикою, цілком закономірно виникає питання про здатність оксикодону викликати звикання. Тим більше, що країни, які найбільше постраждали від опіоїдної кризи, — це ті, де оксикодон зайняв важливе місце, особливо в порівнянні з морфіном. Це стосується Сполучених Штатів, Канади, а також меншою мірою Австралії.
Слід пам’ятати, що оксикодон був синтезований 1916 року. Отже, це не новий препарат, як іноді намагаються переконати компанії, які займаються його продажем.
Симона де Бовуар у «Мандаринах» 1954 року вже згадувала Еубін (свічки з оксикодоном, доступні з 1920-х років) як ліки, які були наполовину анальгетиком, наполовину опіатом. Оксикодон вперше з’явився у Сполучених Штатах у 1939 році. У 1950 році на ринок було виведено препарат Перкодан [комбінація оксикодону та аспірину].
Ще 1963 року генеральний прокурор Каліфорнії назвав зловживання перкоданом причиною третини наркозалежностей у його штаті.
У 1996 році саме компанія Purdue (торгова марка Mundipharma в США) вивела на ринок Оксиконтин, використовуючи методи, які зараз засуджуються американськими судами: зокрема, маркетинг, що вводить в оману, і мінімізація ризику звикання, який вже був виявлений. Фірму також звинувачують у сумнівній практиці прямої реклами серед самих пацієнтів, що дозволено у США, а також у інтенсивній лобістській роботі з лідерами громадської думки та науковими спільнотами.
Результатом стали рецепти на препарати, що далеко виходять за рамки лікування ракових болів, на всі види болю. Простіше кажучи, в аптечках американців були Оксиконтин або Перкоцет [оксикодон + парацетамол] (а також Вікодін [гідрокодон], що знеболює доктора Хауса), так само, як у французів в аптечках є Доліпран або Еффералган.
Не можна заперечувати, що північноамериканська опіоїдна криза має багатофакторний характер. На стику соціальних, культурних та медичних проблем виникає питання про відповідальність оксикодону як молекули зі своїми власними властивостями, які відрізняються від інших опіоїдів, зокрема його дією на каппа-рецептори.
Надмірна дія цієї молекули в контексті поганої та засуджуваної комерційної практики, що призвела до надмірного призначення ліків, не пов’язаних з раковими болями, безумовно, є причиною цієї безпрецедентної катастрофи в галузі охорони здоров’я! Однак ми не можемо повністю виключити ідею про те, що психоактивна та звикання дія оксикодону не несе ніякої відповідальності за цю трагедію.
Хоча наявність альтернативи морфіну для пацієнтів з відносною неефективністю або побічними ефектами сама по собі є гарною справою, ми чітко відповіли «НІ» на низку тверджень про передбачувану перевагу оксикодону! Жоден огляд типу Кокрейну, метааналіз чи серйозне контрольоване дослідження неспроможна стверджувати, що оксикодон ефективніший, краще переноситься, простіше у застосуванні і ефективніший, ніж морфін, як намагається змусити нас повірити компанія, маркетинг якої заснований більше на заявах, ніж поширенні наукових доказів.
