Щоб знайти вихід, дуже важливо зрозуміти: НАРКОМАНІЯ — ЦЕ ХВОРОБА. Спеціалісти, які працюють у наркології, знають це вже давно і беззастережно визнають цей факт. Хвороба під назвою «наркоманія» включена до медичних довідників і каталогів захворювань поряд з іншими хворобами. Це розуміння наркоманії існує щонайменше з минулого століття, хоча в суспільстві досі поширений стереотип, що якщо людина вживає наркотики, то єдина причина цьому — її «невиправність», безвідповідальність або навіть порочність і схильність до злочинного способу життя. Про те, що така поведінка часто може бути проявом ХВОРОБИ, нерідко забувають.
Фахівці вважають наркоманію хворобою, що належить до групи так званих адиктивних захворювань, або хвороб залежності. Оскільки залежність у наркомана виникає від хімічних речовин — наркотиків, то наркоманію (наряду з деякими іншими видами залежності — наприклад, алкоголізмом) ще називають «хімічною залежністю». Цей термін не слід плутати з формами залежності, що виділяються вже всередині поняття «наркоманія», а саме — психічною залежністю від наркотиків, яка характерна для всіх видів наркоманії, а також фізичною залежністю, яка може бути вираженою або неявною, а в деяких випадках навіть практично відсутньою. Поговоримо про ці форми залежності детальніше.
Фізична залежність — це фізіологічна потреба організму в черговій дозі наркотичної речовини. Якщо ця речовина перестає надходити в організм, людина переживає тяжкий стан, який медичною мовою називається абстинентним синдромом, а наркомани називають «ломкою». І потреба в наркотиках, і «ломка» в їхній відсутності в цьому випадку жодним чином не залежать від волі людини, від рис її характеру або особистих якостей — так само, як, наприклад, кашель хворого на туберкульоз не залежить від його бажання. Чому це так? Щоб пояснити це, зробимо невеликий екскурс у механізми функціонування організму людини.
Живий організм, зокрема організм людини, являє собою складну систему, що працює як єдине ціле. Ця система складається з багатьох взаємодіючих рівнів: клітини утворюють тканини, з тканин формуються органи, які є частинами організму. Взаємозв’язок і взаємодія всіх рівнів і елементів цієї складної системи здійснюється за допомогою НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ.
Саме нервова система та її вищий відділ — головний мозок — керують усіма проявами людської особистості. Устрій нервової системи надзвичайно складний. Вона складається з нервових клітин (нейронів), відростки яких утворюють нерви (нервові стовбури), що зв’язують усі системи та елементи організму в єдине ціле. У нервовій системі людини налічується понад 10 мільярдів нейронів, причому більше половини з них знаходяться в головному та спинному мозку, тобто в ЦНС — центральній нервовій системі. Між собою нейрони з’єднуються через так звані синапси. Через синапси нерви з’єднуються і з м’язами організму.
Передача імпульсу в синапсі здійснюється за допомогою особливих речовин, які виробляються синаптичними закінченнями і виділяються в синаптичну щілину — нейромедіаторів або нейротрансмітерів. Вони можуть бути різних видів.
Один з видів медіаторів, який має особливо важливе значення для розуміння механізмів залежності, — це ендорфіни. Вони були відкриті порівняно недавно — близько чверті століття тому — Гансом Костерліцом з Абердинського університету в Шотландії. Виявилося, що за дією ці речовини дуже схожі з похідними наркотичної речовини — морфію. Наприклад, вони, як і морфіни, мають знеболювальний ефект (власне, назва ендорфіни й означає: морфіни, що виробляються всередині організму). Певний рівень цих ендорфінів необхідний для нормальної роботи нервової системи, а отже й для нормального емоційного самопочуття людини. При їхньому браку настрій і активність людини знижуються, вона відчуває себе некомфортно, неспокійно. А такий брак ендорфінів може виникати з різних причин. Наприклад, синтез ендорфінів може порушуватися за наявності різних захворювань. У людини з хімічною залежністю (наприклад, наркоманією або алкоголізмом) рівень ендорфінів від народження низький. І часто така людина вперше відчуває себе «в нормі», лише спробувавши алкоголь або наркотик, оскільки будь-яка з наркотичних речовин прямо або опосередковано «нормалізує» рівень ендорфінів. Якщо духовний і душевний стан такої людини приймає цей спосіб «нормалізації» життя, то дуже скоро ми бачимо перед собою наркомана або алкоголіка. Для людей з хімічною залежністю характерні й інші вроджені особливості обміну речовин. Ці особливості можна виявити (хоча необхідні для цього дослідження й аналізи дуже складні й дорогі, а тому малодоступні). Але, на жаль, поки медицина не знає, як виправити такі вроджені особливості обміну речовин в організмі. Тобто, ми не можемо усунути біологічні чинники, що викликали залежність. А це означає, що ці захворювання на сьогодні невиліковні.
Втім, за допомогою певних медичних заходів можливо дещо полегшити страждання людини в цьому часто справді тяжкому стані. Біда, однак, у тому, що нерідко як самими наркоманами, так і їхніми родичами, а іноді — навіть і «спеціалістами» таке тимчасове полегшення приймається за лікування. За це лікування платять величезні гроші, на нього покладають великі надії — але, на жаль, усе це виявляється марним. Благополучно переживши «ломку», наркоман дуже скоро знову повертається до попереднього способу життя.
Зазвичай це відбувається тому, що крім фізичної, у нього сформована і психічна залежність від наркотиків, тобто вже психологічна, душевна потреба у поверненні до стану наркотичного сп’яніння. І це також прояв хвороби. Але цей прояв — зовсім не те саме, що й погана звичка. І це дуже важливо мати на увазі! Це зовсім не звичка. На відміну від простої поганої звички психічну залежність неможливо подолати вольовим зусиллям (так само, як і прояви фізичної залежності). Залежність відрізняється від звички ще й тим, що у залежної людини з’являється потреба з часом збільшувати дозу наркотика для досягнення того самого результату (це називається зростанням толерантності), а без наркотика людина не може жити. І не може вона цього зробити, навіть коли розуміє, що ця залежність приносить їй лише шкоду.
Психічна залежність — це завжди підсвідоме прагнення приховати від себе й оточення неприємні та важкі переживання за допомогою штучного впливу на психіку, в тому числі через прийом наркотиків. Це хвороба, лікування якої потребує спеціальних терапевтичних заходів, що значно відрізняються від звичайного зняття фізичної залежності. І саме психічна залежність є тією головною причиною, через яку на сучасному рівні розвитку медицини наркоманія, як і алкоголізм, вважається невиліковною. На сьогодні не існує жодного методу, який міг би повернути людину, що потрапила в залежність від наркотиків, до «дозалежного» стану. Жодного методу! Навіть «кодування», за допомогою якого, нібито, виліковують наркоманів та алкоголіків.
